Шукач!

Знаєш, я думаю, десь у паралельному світі у нас будиночок у селі поруч. Саме так, спільні сад, кухня та покої. В тому будиночку майстерня, дитяча кімната на цілий поверх, закуток із комином... І тераса, де можна засинати, розглядаючи зоряне небо, поки нашим волоссям грається вітер. До нашої оселі збігаються звірі, злітаються птахи. Там є життя, але немає кліток. Крім нас, там живе зграйка наших яснооких дітей. Вони малюють, майструють, їздять верхи на собаках та ловлять котів. Але в інших світах, можливо, ми не народились. В деяких загинули не зустрівшись. В деяких ми покалічені життям. В якомусь світі виживаємо на повоєнному згарищі, в котромусь - в умовах невпинної війни. Іноді мені здається, що все вищеописане краще за наше сьогодення. Тут у нас ані спільного майбутнього, ані будь-якого окремо. Лише життя кольору сухого асфальту. Гірше тільки тоталітарна тюрма.

Іноді, пізнього вечора повертаючись додому, зупиняюсь на старій набережній. Саме там дме в обличчя справжнім духом Вінниці. Під ногами - розламаний асфальт, над головою - розбиті ліхтарі, перед очима - шлях із бурої води й очерет, труби ТЕЦ, безлад забудови Єрусалимки і плавучий генделик "Шкіпер", за плечима - смітник майданчика цирків, срібноверха церква та огидний автовокзал. Десь далеко ліворуч грає й співає музичний фонтан, і тисячі пустооких чинять до нього паломництво. Ми місто повних клубів і пустих музеїв. Іржавих спортмайданчиків і охайних генделів. Собачої отрути і отрути людської, отрути швидкої і повільної. Ми дякуємо владі за "Рошен" (за фонтан), за "Ниву" (футбол), за вай-фай без інтернету у трамваях, за дорогу на "Царське село", за пам’ятник на Театральній і ТРЦ на кожному кроці, коротше кажучи, "за існування нашої раси і майбутнє наших дітей". Іноді доводиться бувати у інших містах, більших, менших, старших, молодш

Есть та, которую я не люблю, но чьими околдован волосами. Есть та, с кем под венец я не пойду, но кто меня сильнее стать заставит... И та, кому никак не стать моей (другими жизнью ведома руками), сделала мой мир чуть-чуть светлей, но станет на душе моей рубцами... Её защитник, тёмный бог Велес, чьи ветви бьются с вольными ветрами, укроет ведьму в тихий древний лес, нетронутый небес тепла лучами... Не проломать тогда мне твой покой ни топором, ни вздохами буранов. Могу тебя и лес смешать с золой, но не нарушу взросшее веками... Есть тот один, тобой кто не любим, но чьими ты поражена глазами. Есть тот, кого обязана забыть, но кто в тебе останется жить снами!..

До створення цього запису мене спонукали чвари у багатьох визвольних рухах, засновані на суто особистих незгодах, тобто звичці говорити й махати кулаками не подумавши.

Ця низка дописів звернена до тих "двіжунів" - "борців за свободу", котрі забувають призначення тих "обрядодій", котрі вони повторюють з року в рік, забувши дійсне спрямування деяких родів діяльності, проводячи заходи " для галочки ", " для звітності "; а також до тих, хто лише починає. Сподіваюсь, написане мною дасть змогу комусь уникнути невдалої частини нашого досвіду. Тому вирішив розглянути користь та шкоду від деяких дій. І почну із доступного для всіх - із діяльності у Тенетах. :) Тенета (Інтернет) постали у 1991 році в США. З тих пір вони стали доступним кожному засобом поширення знань, на противагу друкарням та потужним хвилевим передавачам, чиє придбання та обслуговування чи навіть використання в оренду нині доступне лише найбагатшим. Простий хостинг же разом із доменним ім’ям на місяць коштує якихось кількадесят гривень. Також існують сайти, що надають можливість розміщення дописів користувача безкоштовно: livejournal.com

Цей допис окреслює моє видіня понять, для яких використовуют позначеня "революції", та вплив використаня цего слова на образ Руху. Буває, спілкуєшся із кимось ніби знайомим з діяльністю руху, ніби майже товаришом, що навіть у діяльности брав участь кілька разів, і чуєш від него: "Ну от припустімо, сталася Революція, що далі?", і усвідомлюєш, про яку "революцію" він говоре, і що навіть близько не розуміє, чим Рух займаєтся...

Протягом тисячоліть людство зберігає несвідоме почуття справедливості. Постійно з’являються нові люди, що усвідомили: дещо в минулому пішло не так, як мусіло. Чомусь людство колись давно обрало невірний шлях. Приводом, "трампліном", для таких думок для одних стає несправедливе ставлення держави до заслужених трудівників, інших - духовне зубожіння загалу, третіх - невпинна брехня державних очільників, четвертих - наркоторгівля, п’ятих - імігрантське насильство, "Село неначе погоріло, неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть!.."

У цьому дописі "Націонал-Соціалістична Дія" спробує допрацювати опис сутності капіталізму. Як нам зрозуміти, як він працює, як дослідити його в плині часу?

Поняття "лівого" та "правого" є парламентськими термінами, що походять з часів кінця Старого порядку та Французької революції. Помірковані сиділи з правого боку, тим часом революціонери займали лівий. Відповідно до таких понять народництво зазвичай розташовують ліворуч, тим часом як воно насправді не може в таких координатах поміститись.

“L’Anarchie c’est l’ordre sans le pouvoir” “Безначалля є порядок без примусу.” П’єр-Жозеф Прудон (1809-1865) Наше народницьке товариство відкидає модерністське, ідеалістичне та руйнівне "безвладдя". Такі індивідуалістичні та руйнівні напрями вважають байдужість та безвідповідальність "засадами безначалля". Ми покладаємо надії на інших борців, хто залишився вірним сутності безначальства. Суспільна взаємодопомога та особиста свобода насправді втілюються лише у взаємодоповнюючому розвитку. Часто безвладницька засада про індивідуалізм буває невірно зрозуміта та переплутана із безвідповідальністю. Тим часом із свободою приходить відповідальність.

NATA-NY - то організаційна матриця, в межах котрої особи та спільноти можуть в дії виявити свою внутрішню автономію. Ми децентралізована та безлідерна мережа, що прагне до розширення можливостей та незалежності всіх людей, що живуть в місцевості Нью-Йорка.

Ґустав Ландауер (1870-1919) - німецький анархіст часів німецької Листопадової революції. 2 травня 1919 року він загинув смертю мученика під час падіння Баварської Радянської Республіки. Його анархо-соціалістичні погляди, вочевидь, можуть бути розглянуті як надійне підґрунтя для того, що нині звемо "народним анархізмом". Погляди Ландауера найвлучніше можуть бути описані як критичний та реалістичний ідеалізм. Він не віддавався повністю ані ідеалістичним міражам, ані матеріалістичній омані.

Засади Товариства Народних Анархістів:

В этой статье "Национал-Социалистическое Действие" попытается доработать описание сути капитализма. Как нам понять его, как он работает, как исследовать его в потоке времени?

Пустії люди є на світі, в котрих пустеля в почуттях. Для них без кольору всі квіти, для них без смаку є життя. Зустрів був якось дядько повний пустого друга давніх літ. Балакав довго про роботу, про хатній клопіт та про піт. Коли ж домашніх він торкнувся необережним словом він, пустий товариш трох здригнувся та поступово почорнів. Блиснуло лезо, різким рухом пустий спустив живий мішок. Сховав ще тричі ніж у друга, упала бочка для кишок. "Брехав про дружбу і про вічність, про те, що знає про любов. Так не буває." - Знав про дійсність пустий герой пустих розмов. "Немає в вічності кохання, немає дружби", - вів герой. Нема на людство сподівання, в тім певен був тепла ізгой.

Нечасто думаю: для чого живу?.. Стою, вдивляюся похмуро у обрій... Чи маю сумніви, за що я борюсь?.. Стискаю ніж в кишені. Що таке воля? Чи мій товариш знає, про що вітання "по венах"? Чи з нами правда... і як далеко зайду? Чи вбережусь, коли завиє сирена?.. Чи після нас продовжать нашу війну? Ми чхать на заборони призвича́їлись сильно, пускати фарбу в стіни, псувати їх за́мість сну. Вдягати чорну маску і почуватися вільним, йдучи́ по батьківщи́ні - по соціальному дну. В повітрі ненависть, безвихідь та відчай мого народу, що в кайданах живе. Я ледве стримую сльози, коли згадую рідних, про їхні злидні й віру ТБ. Нікому іншому цей світ не змінити. Нікого іншого наш біль не гребе. Ніяк інакше життя не перетворити. Ми заряджаємо. Світанок іде.

В своїх незграбних пориваннях, в твоїх безглуздих почуваннях,

Сьогодні поспілкувався з представниками "державницької традиції націоналізму" публічно. Безпосредньою темою заходу були "Повстанські рухи на Поділлі 1917-...". Не буду називати імен, але серед виступаючих були історик, письменник та політик. Розберу їх по черзі.

Цей дім давно без скла у вікнах. Цей двір давно не зна тепла. Ці квіти без турботи жити звикли. Ці двері лиш від вітру скреготять. Колись на цій траві заграють діти, колись ці всохлі груші зацвітуть. Та поки - ніде в стінах холод діти, тут поки тіні спати не дадуть. Тут кожен лист паперу - цвинтар  чуттів та дум, та ран митця. Струни душі - в тих лабіринтах, там спосіб оживить мерця...

Є голос, у котрім не чую слів. Є мова, у котрій ловлю не думку. Є очі, у які я глянуть ледве смів, про себе думавши: "Чаклунка..."