...мрії лишаться у мріях...


В своїх незграбних пориваннях,
в твоїх безглуздих почуваннях,

роби дурниці. Червоній.
Вслухайся в голос. Тихо млій.

Усе одно тобі не жити,
усе одно ти будеш снити
волоссям виразу (не)послуху
і станом вислову (не)остраху,

глибоким поглядом - блуканням,
білим обличчям у веснянках.


Ти закохаєшся в шалену,
в вогненний вихор навіжений,
в троянду, вкриту колючками
й немов наждачними листками.

Але пелюстки - не для тебе;
той погляд далі зрить у небо,
їй до тебе немає діла,
і мрії лишаться у мріях...

Віталій Шукач, ніч з 27 на 28 лютого 2013.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Людина і Вогонь Свободи

Зображення
Протягом тисячоліть людство зберігає несвідоме почуття справедливості. Постійно з’являються нові люди, що усвідомили: дещо в минулому пішло не так, як мусіло. Чомусь людство колись давно обрало невірний шлях. Приводом, "трампліном", для таких думок для одних стає несправедливе ставлення держави до заслужених трудівників, інших - духовне зубожіння загалу, третіх - невпинна брехня державних очільників, четвертих - наркоторгівля, п’ятих - імігрантське насильство, "Село неначе погоріло, неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть!.."
Докладніше

моя богиня Энтропия

Зображення
если любовь должна быть вечной, касаться каждой стороны моей души, не скоротечно пылать, и узы чтоб прочны, то ни одна плотская сущность: ни человек, ни кто другой - не заслужил любви воздушной, моей присяги внеземной. моя богиня - Энтропия, и для неё - такой обет: ценить бесцветную стихию так, как и жизни яркий цвет. есть красота и в разрушеньи: гнитьё, развалины, распад. пускай творить есть назначенье... почто́ коль рушишь - то распят? моя любовь прочна, как вечность. предназначенье - очищать дорогу тем, небезупречным, кто будет снова созидать.
Докладніше

Я хочу знову закохатись...

Я хочу знову закохатись, на зорі-очі милуватись, Місяця холод споглядати, собою гріючи, тримати... Писати прозу та вірші, рядки лиш щирі та прості, як вітерець легкий, бездумні, мов вітер з Півночі, безумні. Триматись за руки вночі, любити літнії дощі, і рамки часу кленучи, один у одній танучи. Ніколи про кінець не думать, повітряні зводити замки, життя збираючи уламки, не мріять про великі статки, а лиш про щастя для нащадків. Про волю люду від отрути, від душ мерзенної облуди, від паразитів, що жирують - тої мерзоти, що панує. Виходить, потяги простії не мають сенсу без надії на світле завтра, на свободу для всенького людського роду. На кожен дім польоту думки знайдеться привід для грабунку. Усі ми знаєм, де жиєм. Чому все легко віддаєм?..
Докладніше