Шукач!

Башня возвышается. Как весь наш город. Ободранный, расстрелянный. Обожжённый революциями и контрреволюциями. Обворованный разноцветной властью. Но пока живой. А Башня мертва. Но её глубокие рубцы внутри и снаружи видны всем. И каждый танец - танец на костях. Тысячи жизней прекратились за тысячу и больше лет там, где стоит Башня; всю Землю заставили бы обелисками. Но мы танцуем, продолжая жить. И если есть что-то, за что можно умереть - то это главная мечта поэта: мир без войн и угнетений. А памятник войнам и угнетению, крепость новой эпохи, стоит. Башня возвышается.

Серед пекла сирійської гарячої зони спроба побудови народовладдя нищиться силами Ісламської держави. (переклад статті Девіда Ґребера, професора Лондонської школи економіки, для The Guardian .)

Приходи в мою жизнь насовсем. проходи, угостись, размещайся. отдохни на соседнем матрасе. В этой светлой лачуге во мне. Приноси сюда щётку зубную. Не запамятуй чашку для кофе. Всё же взгляд интереснее слова. Иногда от тебя я бушую. У меня нет решёток на окнах. Да и стен тут не очень-то много. Не хочу жить в богатых чертогах. Мы с травою и звёздами дома. Не хочу пустословить про вечность, Ведь кончается всё, что живо. Но пока я уже не чужой. Оставайся, моя бесконечность.

Зажившие пятна на теле всё помнят, как позавчера от дубинки мента... Вчера ты в АТО как "укроп" и "наёмник", сегодня свобода опять отнята. Так дед мой рассказывал: в сороковые немного лихой о вожде анекдот сводил шутника в лагеря крепостные. И смерть - кто всерьёз против власти попрёт. Спасибо правительству! Газ и резина! Вы демократичней петли и свинца. Вчерашняя власть угнетала нас сильно. Сегодня война. Так потерпим мальца? Сегодня опять провокатор, предатель, угроза стабильности, ватник, больной - любой, кто на лозунги всех кандидатов готов отвечать беззаветной борьбой. Пройдут времена, и король, снова голый, потерпит от гнева голодных низов. Пока же товарищей держат за сволочь. Спасибо, не в морге, всего лишь в СИЗО.

Навіщо були ми породжені світлом? Кому був потрібний над духом терор? Невже тій істоті ще не остогидло вслухатись в страждання пронизливий хор? Для кого був сенс у садистській розправі? За що усі платимо? Хто наш суддя? Багато з ув’язнених просять про страту. Здається, рождаються й далі "сидять"... Повірте: про легший режим я не прошу. Не буду благати владик і бугрів про слабшую ношу. Чекати я можу. Скажіть лиш, за що я тут гнитиму й гнив. А смерть - мені за́просто. Але іще вічність мільярдам життів марнувати свій цвіт. І навіть якщо сам опинюся вільним, то я після смерті не кину нарід. Таке бо поняття: нехай ми всі різні, і кожен самотній блукає в пітьмі, докупи з’єднаймося! Ще не є пізно! Зруйнуємо стіни і башти тюрми! Нехай я не знаю, який світ за дротом, і не пам’ятаю інакших життів, у грі цій не хочу лишитися ботом. Без мурів збудуємо світ з наших снів.

Запомни: ничья. Ни для парня, ни бога стесняться и кланяться ты не должна. Ты только своя. Путей на всех много, один для меня и другой у тебя. Запомни: ничей. У поэтов дороги не бывают прямыми. Решил так я сам. Вы все в моей жизни и люди, и боги. Кто шрам и кошмар, ну а кто-то - бальзам. Одних я уже повстречал в некрологах, но память о каждом ярчайше жива. Другие жиреют и платят налоги, но роль их давно уже завершена. Философ и тварь - я под этим предлогом себе поясню, что умею страдать. И разумом знаю: привыкать к людям плохо. Но чувства у тварей дают себя знать.

Утром когда-то мне станет плевать. Не попробую мстить нашей власти прогнившей. Не смогу поднять нож на буржуя-убийцу. Украина, прости: мне уже наплевать. В день, когда станет совсем наплевать, я не буду стараться ломать дверь у бывшей. Ведь не хватит для ярости злости остывшей. Дорогая, ликуй: мне теперь наплевать. К вечеру дня мне всё так же плевать, я не буду пытаться раздать вещи нищим. Ведь зачем мне пытаться совесть очистить, если мне теперь совсем наплевать... В ночь, когда мне будет плевать, я не стану бросаться кишками с кровищей, и в метро не взорвусь телевизора пищей. Я просто и тихо брошу дышать.

Сильнее всего я пугаюсь от мысли, что ты перестанешь меня вдохновлять. Я больше всего перепуган в том смысле, что не собираюсь писать прекращать. Мне страшно подумать о радостном вихре, что будут враги из-за вести плясать. Какой глупый юмор: наш юный антихрист срывает и в бездну бросает талант... Пускай не конец, я ни в темень хмельную, ни в день преспокойный свой дар не отдам. Но помни: твой свет мою душу больную, как Солнце Луну, заставляет сиять. Могу без тебя! И без остановки начну одну желчь и чернуху писать. Могу про войну, пускай без сноровки. Но кто без тебя меня будет читать?..

Деревья шумят в последний раз. Ноги болят от усталости, тоже в последний раз. Мы поднимаемся по склону, держась за руки, молча. Тишину больше не разрывают шум машин, птиц, бормотание людей. Все они бежали либо умерли. Их предупреждали, что взрывы в пару десятков мегатонн каждый могут разрушить спокойствие земной коры. Сражающиеся левиафаны вызвали зуд у матушки Земли, и она судорожно пытается почесаться. Сдирая с себя людскую заразу, которую мы гордо именовали "цивилизацией".

Якогось суботнього ранку на двох готуючи кави, милуючись в світлі світанку досконалістю неба і мави, відчув щем за всю красу світу. Митців, що померли в в’язницях. Піхотою втоптані квіти. За полум’я інквізицій.  Невже розбиваючи витвір прадавніх античних майстрів, ісламіст залишається чистим перед совістю? Хто б відповів.  Невже закидаючи книгу "чужинського" духу в вогонь, нацист свято вірить у лихо, що в книзі він нищить його? Я знаю, від світла живопис ховаючи в сховку пітьму, багатий краде у "холопів" належну народу красу...  Ненавиджу авторське право. Ненавиджу і паранджу. Залиште мистецтво яскравим. Я вірю у вільну красу. Віталій Шукач, 8 вересня 2014.

Розіпніте мене на граніті, я не буду за те проклинать. В цьому тілі бо вічність не жити, і без болю нам не існувать. Розіпніте мене на граніті, дайте Сонцю мене відібрать. Я зрошу своїм попелом квіти, що їх трупи героїв зростять. Залишіте мене на граніті, там, де предки із вітром шумлять. Я зіллюся із пам'яттю світу, щоб у Єдності щастя пізнать...

З думкою про побоїще 3 серпня 2014 року в Одесі Як тисячі років тому царі Близького Сходу розправлялись із селянськими повстаннями, так сучасна "Україна" розмовляє з народом мовою гумових кийків, сльозогінного газу та гумових куль. Змінились методи, суть та сама. Українська еліта куди менше боїться Путіна, ніж відповідальності за всі злочини проти справедливості, усе розкрадене народне майно, бенкети під час пошесті. Тому що з росіянами можна домовитись: вони такі ж самі крадії. З народом же домовитись не можна ніколи, народний гнів безжальний. Саме тому влада часто ладна прочинити ворота перед ворогом, аби не роздавати людям доброї волі зброю. Народний суд - єдина священна справедливість. Він не передбачає умовних вироків, тюрем-готелів та "політичних рішень". Без його втілення нескінченно будем жити під управлінням "ефективних менеджерів" минулого режиму, котрих "ніким замінити". Наскрізь прогниле командування АТО показує, що Україна

На наших глазах они погибают, они неспособны дать вам отпор. Последняя жизнь городов умирает, остаток природы застрелен в упор. Мясо с отравой, стеклом и гвоздями в тебя запихать - это дело благое. Я обьявляю животных друзьями. Оставь моих друзей в покое! Да, мы за мир, но ценой не любою. Мохнатая жизнь имеет свой вес. Как ты, человек, заявляешь про волю, так зверь защищает с боем свой лес! Собаками, сетью, капканом, облавой, тебя погонять - это дело благое. Я обьявляю животных друзьями. Оставь моих друзей в покое!

На наши души навешаны цепи. дёргаю звенья, пытаюсь порвать. слабое место отыщется слепо, надо ещё и ещё поискать. Каждой душе предначертаны крылья, то есть мы сможем к Солнцу летать. Язву свою одиночества вырву - сразу смогу оболочку порвать! Души - осколки мёртвого Бога, обречены о Единстве мечтать. Но дотерпеть нам осталось немного, скоро пора всё кольцо разорвать!

Я , сука, размышляю о взаимоотношениях свободы и порядка, мировой несправедливости, уничтожении природы, о вечной жизни и перерождениях, о героической борьбе, о бренности житейской суеты, но мне , блять, хочется вскрыться от того, что один определённый человек всего-навсего не желает со мной общаться.

Піаністе, грай у свинцевий дощ. Екстремісте, знай про свій ешафот. Як не віриш ти в святість старих мощ, так не вірю я словам ситих морд. Вічний піаніст - промінь в світі зла. Вічний екстреміст - кинута іскра. Най твоє тепло у пляшках зі скла запалить цей світ. Воля або страх! Я не вірю в смерть, ніч нам не страшна. Вечір пам’ять стер, та одна іскра, один промінець - відступа пітьма. Вічний екстреміст оживе у нас! Я не вірю в рай, скін - то не кінець. Пеклом не лякай, я не з тих овець. Піаністе, грай у епох двох скрес. Екстремісте, знай, для чого воскрес.

Однажды встретил ведьму с волосами оттенка умирающей весны и цвета лета, выжигания пожаром, с глазами безпредельной глубины. Огонь тот дивный в почву шёл корнями, живился от подземных сил воды. Велес там правил, тьмы глухой хозяин и сил, держащих древний хлад Земли. Колдунью от земли не оторвать, Рогатого так просто не обманешь. Но сможем на поверхности взорвать всю жизнь господ, а раб пускай воспрянет! Мы гордые потомки праотцов, основы угнетения взрывали. Как предки - разрыватели оков, так мы свободу кровью пропитаем! Союзом нашим начата война народа с вырождёнными богами. За нас восстали Солнце и Земля. Но преданы своими лжедрузьями! Её защитник, тёмный бог Велес, чьи ветви бьются с вольными ветрами, укроет ведьму в тихий древний лес, нетронутый небес тепла лучами... Не проломать тогда мне твой покой ни топором, ни вздохами буранов. Окован занебесною тюрьмой, где ветры - как кнуты моей охраны. Есть тот один, тобою кто любим. Мы вместе все запреты

Всі ми бачимо, яка кричуща несправедливість навколо. Мільйони людей у світі протягом нескінченних буднів займаються виснажливою працею: сіють, збирають врожай, будують, лагодять, працюють на конвеєрі, прибирають бруд, займаються іншою життєво необхідною для суспільства працею - і отримують за це рівно стільки, щоб не померти з голоду. Навіть в Україні це відчувається, і це при тому, що українці (поки що) відмовляються виживати у тих умовах потогонної роботи кільканадцять годин на добу та спальні-шухляди, в котрих існують робітники Китаю, Шрі-Ланки, Банґладешу, тощо.

Запорукою безпеки вільного громадянина від зазіхань є особиста зброя та вміння нею користуватись. Ніхто не може захистити людину надійніше за неї саму. Тому в ході визвольної боротьби відбудеться озброєння народного загалу, а в подальшому кожна молода людина віком 18-20 років проходитиме навчання із користування засобами особистого захисту, в тому числі стрілецькою зброєю, а також отримуватиме освіту для участі в загонах, на вибір, рятувальників, ППО (протиповітряної оборони), моряків, літунів (окрім лікарів, вони додаткової підготовки не потребують). Підтримку громадського порядку, відслідковування повітряного простору, радіаційного фону, стану природи, та боротьбу із наслідками надзвичайних становищ, здійснюватимуть загони громадської варти, поділені за призначенням. Також загони народної самооборони є залогою, що оборонятиме місто у разі нападу зовнішнього ворога. Однак, розглядаючи досвід самоврядних суспільних утворень минулого, ми прийшли до висновку, що 'народної міл

Перед нами стоїть питання. З одного боку, український народ, як бачимо, сповнений руйнівного настрою. Існує думка, нібито нащадки козаків остаточно перетворились на бидло і не здатні підняти голів вище корита. Багатосоттисячні виступи Помаранчевої 'революції' та Євромайдану дають можливість цю думку не враховувати. Так, можете посилатись на дурників, слова котрих наводились у багатьох ЗМІ, про те, що євромайданівці стоять суто за вступ до ЄС, за ідеали демократії та транші МВФ. Натомість мушу навести  іншу думку , з котрою, впевнений, багато учасників протестних дій погодяться: масове стояння на морозі почалось не з всенародної любові до кличтягниценюка, а із ненависті до Януковича, із усвідомленою недовірою до опозиційних лідерів, більшість яких уже побували при владі, і багато хто під різними прапорами. Отже, маємо велику кількість громадян України, дуже незадоволених становищем себе, своєї родини та своїх співвітчизників, котрі готові висипати на вулиці із гаслами в р