Держава ніколи не змінюється

З думкою про побоїще 3 серпня 2014 року в Одесі

Як тисячі років тому царі Близького Сходу розправлялись із селянськими повстаннями, так сучасна "Україна" розмовляє з народом мовою гумових кийків, сльозогінного газу та гумових куль. Змінились методи, суть та сама.

Українська еліта куди менше боїться Путіна, ніж відповідальності за всі злочини проти справедливості, усе розкрадене народне майно, бенкети під час пошесті. Тому що з росіянами можна домовитись: вони такі ж самі крадії. З народом же домовитись не можна ніколи, народний гнів безжальний. Саме тому влада часто ладна прочинити ворота перед ворогом, аби не роздавати людям доброї волі зброю.

Народний суд - єдина священна справедливість. Він не передбачає умовних вироків, тюрем-готелів та "політичних рішень". Без його втілення нескінченно будем жити під управлінням "ефективних менеджерів" минулого режиму, котрих "ніким замінити".

Наскрізь прогниле командування АТО показує, що Україна скроплена кров’ю ще надто мало. Чим більше гинуть і стають інвалідами патріоти та строковики від жадібності, недбалості та продажності військового командування, тим більше ненависті. Ненависті до Путіна та російських імперіалістів, що фігачать артилерією через кордон із виглядом "ви шо, обідились?". Ненависті до київської влади, що корчить "хорошую мину при плохой игре". Ненависті до "західних друзів", котрі висловлюють безліч занепокоєнь.

Що робити у цьому становищі - поки неясно. Але коли у добрих людей зірве клямку, полетять голови. Тим часом ліберально налаштовані у тилу будуть скиглити "що ви творите, це ж законно обрана влада, міжнародне визнання, блаблабла, ви ж віддаєте нашу країну Путіну". Яку "нашу країну"?.. У нас власної країни і не було ніколи... Було тільки велике угіддя коломойських та ахметових.