Публікації

Показано дописи з вересень, 2014

Привыкать к людям плохо

Запомни: ничья. Ни для парня, ни бога стесняться и кланяться ты не должна. Ты только своя. Путей на всех много, один для меня и другой у тебя. Запомни: ничей. У поэтов дороги не бывают прямыми. Решил так я сам. Вы все в моей жизни и люди, и боги. Кто шрам и кошмар, ну а кто-то - бальзам. Одних я уже повстречал в некрологах, но память о каждом ярчайше жива. Другие жиреют и платят налоги, но роль их давно уже завершена. Философ и тварь - я под этим предлогом себе поясню, что умею страдать. И разумом знаю: привыкать к людям плохо. Но чувства у тварей дают себя знать.

Когда-то однажды мне станет плевать

Зображення
Утром когда-то мне станет плевать. Не попробую мстить нашей власти прогнившей. Не смогу поднять нож на буржуя-убийцу. Украина, прости: мне уже наплевать. В день, когда станет совсем наплевать, я не буду стараться ломать дверь у бывшей. Ведь не хватит для ярости злости остывшей. Дорогая, ликуй: мне теперь наплевать. К вечеру дня мне всё так же плевать, я не буду пытаться раздать вещи нищим. Ведь зачем мне пытаться совесть очистить, если мне теперь совсем наплевать... В ночь, когда мне будет плевать, я не стану бросаться кишками с кровищей, и в метро не взорвусь телевизора пищей. Я просто и тихо брошу дышать.

...но кто без тебя?

Зображення
Сильнее всего я пугаюсь от мысли, что ты перестанешь меня вдохновлять. Я больше всего перепуган в том смысле, что не собираюсь писать прекращать. Мне страшно подумать о радостном вихре, что будут враги из-за вести плясать. Какой глупый юмор: наш юный антихрист срывает и в бездну бросает талант... Пускай не конец, я ни в темень хмельную, ни в день преспокойный свой дар не отдам. Но помни: твой свет мою душу больную, как Солнце Луну, заставляет сиять. Могу без тебя! И без остановки начну одну желчь и чернуху писать. Могу про войну, пускай без сноровки. Но кто без тебя меня будет читать?..

Любовь и тишина

Зображення
Деревья шумят в последний раз. Ноги болят от усталости, тоже в последний раз. Мы поднимаемся по склону, держась за руки, молча. Тишину больше не разрывают шум машин, птиц, бормотание людей. Все они бежали либо умерли. Их предупреждали, что взрывы в пару десятков мегатонн каждый могут разрушить спокойствие земной коры. Сражающиеся левиафаны вызвали зуд у матушки Земли, и она судорожно пытается почесаться. Сдирая с себя людскую заразу, которую мы гордо именовали "цивилизацией".

Залиште мистецтво яскравим...

Зображення
Якогось суботнього ранку на двох готуючи кави, милуючись в світлі світанку досконалістю неба і мави, відчув щем за всю красу світу. Митців, що померли в в’язницях. Піхотою втоптані квіти. За полум’я інквізицій.  Невже розбиваючи витвір прадавніх античних майстрів, ісламіст залишається чистим перед совістю? Хто б відповів.  Невже закидаючи книгу "чужинського" духу в вогонь, нацист свято вірить у лихо, що в книзі він нищить його? Я знаю, від світла живопис ховаючи в сховку пітьму, багатий краде у "холопів" належну народу красу...  Ненавиджу авторське право. Ненавиджу і паранджу. Залиште мистецтво яскравим. Я вірю у вільну красу. Віталій Шукач, 8 вересня 2014.

Розіпніте мене на граніті...

Зображення
Розіпніте мене на граніті, я не буду за те проклинать. В цьому тілі бо вічність не жити, і без болю нам не існувать. Розіпніте мене на граніті, дайте Сонцю мене відібрать. Я зрошу своїм попелом квіти, що їх трупи героїв зростять. Залишіте мене на граніті, там, де предки із вітром шумлять. Я зіллюся із пам'яттю світу, щоб у Єдності щастя пізнать...