Нерівність

Всі ми бачимо, яка кричуща несправедливість навколо. Мільйони людей у світі протягом нескінченних буднів займаються виснажливою працею: сіють, збирають врожай, будують, лагодять, працюють на конвеєрі, прибирають бруд, займаються іншою життєво необхідною для суспільства працею - і отримують за це рівно стільки, щоб не померти з голоду. Навіть в Україні це відчувається, і це при тому, що українці (поки що) відмовляються виживати у тих умовах потогонної роботи кільканадцять годин на добу та спальні-шухляди, в котрих існують робітники Китаю, Шрі-Ланки, Банґладешу, тощо.


Прибічники ринкового господарства пояснюють таку несправедливість тим, що люди, котрі не змогли вибороти для себе кращих умов шляхом боротьби на ринку, належать до нижчого сорту і на більше, ніж мають, просто не заслуговують. Хто ж, за їх думкою, належить до вищого сорту? Вочевидь, ті, хто пристосований до умов ринку краще.

Протягом 90-х наші батьки спостерігали, звідки беруться багатії. Обман, хабарі, зловживання службовим становищем, підлабузництво, зради, вбивства - от що приводило до "успіху" тоді. І нині є два способи стати багатієм: або бути нащадком багатія, ввібрати його уміння хитрувати, звичку добивати слабших та служити сильнішим, перейняти зв’язки, або перевершити уже існуючих товстосумів у навичках із "підприємництва", а насправді - у вмінні, по суті-то, взяти позику і видати комусь дорожче. Адже ввесь капіталістичний світ збудований на позиках із лихвою: інвестиції - та ж позика, виплачуєш позику назад із лихвою або перебуваєш у владі "інвестора", поки, знову-таки, не виплатиш; відкриваєш рахунок у банку - банк отримує у розпорядження твої кошти, дає їх бажаючому як позику, а лихвою ділиться із тобою - так на рахунок "набігають" відсотки, не інакше: вони не приходять з повітря.

Джон Рокфеллер (найбагатша людина в історії людства, якщо вимірювати у відсотках від ВВП США) згадував, що батько з дитинства привчав його до ринкових відносин: купував у власного сина деякі послуги. Тому Джон уже у 13 років вперше дав позику 50$ із лихвою 7,5% річних.
Українських дітей, на щастя, поки що вчать інакшого. Принаймні хочеться вірити, що багатьох. Мене мої предки навчили, що потрібно допомагати оточуючим просто так, щоб ті допомагали мені, теж просто так, що головне у житті не купиш за гроші, що є поняття совісті, любові, взаємодопомоги, краси.

Відомі слова Джона Ернста Стейнбека про те, що нібито "соціалізм ніколи не пустить коріння в Америці тому, що всі бідняки вважають себе тут не визискуваним пролетаріатом, а тимчасово злиденними мільйонерами". Це той образ мислення, котрий давно вкорінився в розумах багатьох на т.зв. Заході і розвивається на пострадянському просторі.

Ми, наші батьки, діди-баби, вбираємо із шкільною освітою пануючу ідеологію, із професійною освітою - навички з роботи у напрямі, зазвичай осоружному для нас, щоб працювати на представника "вищого сорту", поки маємо здоров’я, а після - на злиденну "пенсію" - доживати. Гроші витрачаються на їжу, одяг, оплату тепла, електрики, води, зв’язок, транспорт, інші найперші потреби, а решта... Решти майже нема.

Людині зазвичай властиво мати потребу створити сім’ю, народити дітей, передати їм власний досвід. Також багато люду хоче віддавати деяку частину часу читанню книг, подорожам, спогляданню кіно, прослуховуванню музики, різнобарвній творчості.

Тим часом сучасний середній українець мусить обирати між бездітністю та повними злиднями: співвідношення між цінами на житло та середньою зарплатнею в Україні одне з найгірших у Європі, і це не говорячи навіть про решту витрат. Тобто "репродуктивна функція" українцям недоступна із буденних причин.

Сучасне становище в українському господарстві призводить напряму до вимирання простолюду. Вимирання народу, котрий за іншими показниками іще помирати не збирається. А якщо помирати - то з феєрверком.

Віталій Шукач