Людина і Вогонь Свободи

Протягом тисячоліть людство зберігає несвідоме почуття справедливості. Постійно з’являються нові люди, що усвідомили: дещо в минулому пішло не так, як мусіло. Чомусь людство колись давно обрало невірний шлях. Приводом, "трампліном", для таких думок для одних стає несправедливе ставлення держави до заслужених трудівників, інших - духовне зубожіння загалу, третіх - невпинна брехня державних очільників, четвертих - наркоторгівля, п’ятих - імігрантське насильство, "Село неначе погоріло, неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть!.."

Подібне усвідомлення цінності власного народу часто відбувається у віці 15-18 років, хоча буває і пізніше. Усвідомлення того, що нізащо не бажаєш будь-кому народитись у такій країні, і з цим треба щось робити. З цього - необґрунтоване мислення "за все хороше проти всього поганого", спершу без усвідомлення, що саме є "хороше" і що є "погане". Незалежно від поступу такого усвідомлення, "пробуджені" до своєї участі в творенні майбутнього народу складають первинні гуртки інакше мислячих. Першопочатково вони створюються просто для спілкування між тими, кому нецікаві пиво-клуби-план, для можливості бути "собою" (втілювати власні уявлення та відчуття про здорову людську природу) хоч в закритому колі, згодом - для спільного саморозвитку: обміну книгами, походів на спортмайданчик, до лісу, на музичні заходи, тощо. Врешті-решт, коли в гурткові, з подачі зовні чи зсередини, починають панувати певні творчі думки, певне усталене вчення, він може влитись у якесь ширше об’єднання: мережу, організацію, партію, або перетворюється на щось самодостатнє, і тоді товариство від балачок переходить до дій. В інакшому ж випадку гурток просто припиняється із зростанням зайнятості товаришів у буденності.

На ранніх кроках витворення "героєм" власних переконань вони проростають, немов стеблина, що пізніше стане стовбуром, із трьох корінців: любові до ближнього, свободи, справедливості. Ці три безначальних (таких, що не мають початку) почуття, одне з котрих уже згадано вище, є основою для поглядів людей часто по різні поки барикад. Точніше, не вони самі, а різноманітні їх тлумачення. (Так, у тих найпослідовніших державників, що заперечують свободу особистості, зберігається положення про так звану "свободу Nації", такими словами вони підмінюють свободу вождя та його сподвижників; справедливістю вони звуть розкіш "гідних" і злидні "негідних". У марксистів же свобода стає свободою науково-технічного поступу, справедливість - неминучістю історичного матеріалізму, любов до ближнього - класовою солідарністю. Любов, Свобода та Справедливість більшості інших вчень зрозумілі без багатослівних пояснень.) Відповіді на три питання - "Чим ций світ поганий?", "Який світ був би хороший?", "Як перетворити поганий світ на хороший?" - перетворюють напівнесвідомого "борця" на переконаного націонал-ліберала, фашиста, анархіста чи більшовика (умовно кажучи).

Перед будь-яким "борцем"-небайдужим, незалежно від кольору прапора, що він обрав, - чорний, червоний, зламаний хрест, червоно-чорний, - перед ним постають також деякі інші питання: "Яким чином наші дії ведуть нас до мети?", "Який сенс моїх дій, якщо до Перемоги я не доживу?". Дехто від цих питань відмахується. Спершу забуває про них, бо цікаві більше зовнішні прояви боротьби, "не стій - до дій", аніж якась кінцева мета. Борці ж старшого віку бояться цих запитань, бо страшно усвідомити, що роки діяльності пройшли марно, а мета не наблизилась. Також у втечі від дійсності участь беруть віра в вождя та приклад предків. Перше тримається на невігластві, неусвідомленні того, що вожді помиляються, а ще часто використовують підлеглих для досягнення особистих цілей. Друге - на нерозумінні того, що предки діяли часом не оглядаючись на будь-які приклади з минулого, а справді величні з них мали власну голову на плечах, не поступаючись власною долею будь-яким вождям.

Отак і виходить, що одні йдуть до анархії шляхом гей-парадів та рок-вечірок, другі борються за "сильну владу" маршами і газетками, а треті просто б’ють морди. Як то співається, "Слева белые воины, справа - чёрные ястребы. Вас бы всех собрать вместе и отправить в ясли бы". Скупчення людей, що займаються подібною діяльністю, не можна назвати рухом, бо рух - то з’єднання людей, що мають узгоджену мету і просуваються до неї узгодженими засобами. То середовища. Всі "борці" проходять цей щабель, коли нібито певні переконання маєш, нібито вже доволі начитаний, маєш якийсь досвід, але дієш бездумно: проводиш марш, бо потрібно провести, влаштовуєш здоровий забіг, бо це просто звичай, пишеш "Революція буде!" на стіні будинку, не уявляючи, яка то революція буде і як то вона настане.

Будь-яке успішне просування в суспільстві суперечних загальноприйнятим цінностей.неминуче призведе до завдання шкоди певним угрупованням великих власників. А коли можновладці відчувають загрозу собі, їм часто хочеться застосувати силові методи. Як не крути, багато так званих "борців" після однієї поїздки "в ліс місто подивитись" втрачають бажання "боротись" надовго. Крім того, будь-яка противладна діяльність загрожує негараздами на навчанні, в працевлаштуванні, не лише у здоров’ї. Найбільш тверезо мислячі у цьому відношенні не виключають можливості силового протистояння. А будь-яка суттєва збройна сутичка - то втрати з обох сторін. З вищенаписаного випливає, що ніякими особистими потребами участь у противладній діяльності виправдана бути не може, надто великий ризик. Тому для будь-кого з "борців" діє самозречення, "народ" важливіший за себе. Нагадую, що більшість "борців" - люди віком 16-23 років, тому пояснення "задля майбутнього власних дітей", що поширене як біологічний сенс самозречення в природі, тут не підходить: в молодих мрійників зазвичай немає дітей. Боротьба триває для добра всього народу і кожної його часточки, в тому числі тих, хто в цій боротьбі участі не бере. "Нація житиме, поки живуть чоловіки, готові вмирати за неї."

Саме так, потреба окремої особини - бути "звичайним" громадянином, навчатись "як усі", працювати "як усі", старатись заробити на хату, машину, виховати дітей,.. А геть не дихати димом димової шашки на марші протесту і не битись із охороною гей-параду. А якщо наші співгромадяни продовжують виходити на вулиці - значить, в нашому народі живуть не лише шкурні інтереси.

Отож, для "борця за свободу", що усвідомлює власне прагнення до волі рідного народу і стомився від "двіжу заради двіжу", є чотири шляхи із болота "середовища криворуціонерів".

"Зневірені" - ті, хто колись були палкими борцями, але вирішили, що держава надто сильна, і мрійників надто мало, щоб її перемогти.Часто ці люди зберігають у собі до кінця життя часточку цінностей, що колись пропонували світові, та зберігають до боротьби співчутливо-іронічне мовчазно-схвальне ставлення. Природньо припустити, що коли дати цим людям надію, вони якщо не стануть до лав спротиву, то принаймні долучаться до тилової підтримки.

"Засланці" - ті, хто колись були палкими борцями, але вирішили, що "если пьянку нельзя остановить - надо её возглавить", і влилися в державні установи. Частково це робиться із власного марнославства, частково виправдовуючись прагненням захопити деякий вплив на державу задля якогось покращення стану народу. Після неминучого зіткнення із суворою дійсністю у тому, що кар’єрне зростання залежить від дієвості у відстоюванні інтересів спонсора, котрі часто суперечать потребам народу, "засланець" постає перед вибором: або остаточно зрадити власний народ, пов’язавши логічно власні інтереси із інтересами держави та ставши послідовним її захисником, або покинути апарат гноблення. (Коли Керенський запропонував Кропоткіну увійти до складу Тимчасового уряду, Петро Олексійович відповів: "Я вважаю ремесло чистильника чобіт більш чесним та корисним".)

"Підпільники" - ті, хто став на шлях створення "суспільства-2". У XIX - початку XX сторіччя існувала також когорта "уходників" - творців відокремлених від загалу в просторі громад. Той досвід показав, що у світі, в якому усі придатні для життя землі поділені між впливом різних урядів, - де не розмісти свій "райський" куточок, туди припреться держава із своїми жандармами, чиновниками, судовими позовами, та все зруйнує. "Підпільники" ж відрізняються від "уходників" тим, що вони залишаються учасниками суспільно-виробничих відносин великого світу: працюють на звичайних роботах, живуть у звичайних помешканнях, але встановлюють всередині визвольного руху відносини, відповідні пропонованим для людства цінностям, створюють господарство, призначене для поширення цих цінностей та усамостійнення товариства: друкарське приладдя, спортивні зали, майстерні, городи, оселі. Все це розраховане на вишкіл із одне одного "людини нового виду", всебічно розвиненого та самостійно думаючого носія нової свідомості. При виборі такого шляху навіть у випадку, коли ніхто із поточного покоління не доживе до покращення становища народу, якщо якесь майно чи якісь важливі роздуми перейдуть у спадок поколінню наступному, уже можна вважати, що Свобода наближається і життя живемо не дарма.

"Згорілі" ж від безвиході втрачають віру у все світле, в тому числі у майбутнє для власного народу, замінюючи його ненавистю. Ненавистю не лише до держави, а й до "бидла". Для кращого розуміння раджу послухати пісню гурту "Электрические Партизаны", що зветься "Маргинал". Одне із гасел - "чим гірше, тим краще". Вони вбачають сенс у руйнуванні будь-чого. "Згорілі" радо убивали б людей тисячами, підривали б АЕС та ГЕС у своїй нелюбові до "недолюдків". У повсякденному житті вони схильні перевертати сміттєві баки, розбивати вуличні ліхтарі, кидати сміття під ноги. Зрештою, на щастя, їх нігілізм неспроможний завоювати якийсь вплив на суспільство, створити скількись сильну організацію. А без злагодженості дій будь-яка подібна діяльність не чинить майже жодного впливу на майбутнє держави та суспільства.

Не всі, хто живе, бачать, не всі, хто бачить, розуміють, не всі, хто розуміють, втручаються, і не всі, хто втручається, ставлять певну мету. І навіть ті, хто чітко бачить головну мету на обрії, не всі замислюються над зв’язком між власними діями та кінцем шляху.

Не дійте "чому", дійте "для чого". Не забувайте оглядатись. Якщо сьогодні мета не стала ближча, ніж учора - день пройшов дарма.

Коли здається, що все погано - запитай себе: "що особисто мною зроблено для змін на краще?"

Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Віталій Шукач