Україна як бог
Здорові дяді і тьоті вірять у казочку, розказану в школі, що вітчизна - то така майже реальна істота. Ніби в родіни-батьківщини (все вивчене про Совєцький Союз успішно перенесено на Україну) є почуття, прагнення, ніби вона страждає під ярмом. Ніби вона як мати, котру ми не обирали, але котра точно нас любить і про котру слід турбуватись.
Так от. Україна-мати - вона як бог, дід мороз та вічне кохання. Такої істоти не існує. Це просто територія, обнесена кордонами, встановленими людьми, або, якщо ваша ласка, геть примарними межами етнічних територій. Знаєте, такі поетичні образи були свіжі й доречні колись у XIX сторіччі. Зараз же, мушу зауважити, я щодня українську землю топчу, немов окупант. А коли недобре, то ще й плюндрую.
В України-вітчизни нема ані потреб, ані інтересів, як нема їх в житлового будинку. Так, це наш спільний дім, котрий слід берегти. Але ніяка війна його (її) існуванню не завадить. Раніше у Вінниці було відділення організації на ймення "Рідна земля". І займались вони - раптово - "зеленим" активізмом (власне, навіть не "вони", а "ми"). Що набагато пряміше і чесніше відповідає такій назві.
Зате є інша Україна, котра першій не тотожна аж ніяк, але вперто під Україну-батьківщину намагається замаскуватись. Це "українська" держава. Навіть вікіпедія тепер пише, що держава - це "політична організація..." Простіше перефразовуючи, держава - це таке силове угруповання, котре спромоглось нав’язати свої правила ("закони") певному населенню і поширити свій суверенітет на певну територію. І от саме такі "країни" беруть участь у війнах, їм війни загрожують.
"Українська" держава - це сукупність еліт політичних, сімейних, кримінальних, професійних, тощо, котрі намагаються втримати статус-кво, за якого їм сито й тепло. Події у Криму змусили їх переглянути ставлення до путінської "сильної руки". У РФ ресурси куди сильніш централізовані. Так от "українські" еліти турбуються не за простий народ (котрий справді вартий захисту й турботи), а за вплив, котрий вони мають у недодержаві "Україна" і котрий під крилом Путіна втратили б.
Хто зі мною знайомий - знає: я вважаю, що людство узагалі може організувати господарство, спілкування та творчість без того, що звемо державами. Тому дуже хочеться виступити "проти всіх". Однак зрозуміло, що при перемозі України лишається шанс на збереження слабкої київської влади, за якої можна розвивати втілення прав і свобод, пропагувати правильні ідеї, підбурювати людей до самосвідомості. Якщо ж переможе Кремль, настане такий чорносотенський, мракобісний, псевдотрадиціоналістичний морок, який, думалось, лишився лише в історичних книгах.
Також тіпає, коли чую, що нібито на Майдані й Донбасі боротьба - за "свою, українську державу". Єдріт-мадрід, та Україна просто стала місцем, куди цей кремлівський чиряк в черговий раз прорвався. Головна тут боротьба не націй-держав, а ідеологій, образів мислення: ліберально-демократичного та абсолютистсько-феодального. І при всій моїй нелюбові до обох, краще погано жити при "гейропі", ніж при імперії, в принципі, взагалі не жить. (А між націями принципової різниці нема; якщо ви хочете свого, українського Путіна - ви таке ж падло, як він, - наверніть лайна.)
Наостанок. Зараз дуже модно бути мізантропом-елітаристом, звинувачувати "бидло". Але зло твориться тільки завдяки бездіяльності добрих людей. Тому перш за все слід відповідальність за майбутнє родини, сусідства, міста, країни, людства покладати на себе. Я - досі вірю в людей. "Сила родиться й завзяття не ридать, а добувати, хоч синам, а не собі, кращу долю в боротьбі".
Віталій Шукач, ніч з 17 на 18 червня 2015.
Коментарі
Дописати коментар