Блиск і безглуздість середнього класу

Нам, представникам середнього класу, крім правильної вимови, втрачати нічого.

Джордж Орвелл.

Склалось так життя, що я - зрештою, за власним вибором - маю деякий стосунок до світу IT. Дехто навіть вважає, що я досить добрий кодер, хоч то і не так, - кодер із мене просто нормальний, та й то не промисловий, принаймні поки що.

А айтішніки в Україні нині почуваються новою аристократією. На тлі загального зубожіння населення внаслідок падіння курсу гривні (або "зростання долара", як то прийнято оманливо звати) програмісти, тестери та інший дотичний люд справді почуваються досить добре, особливо частина, котра працює на замовників за кордоном. $$$, всі діла. Так що останнім часом навколо мене крутиться немала кількість т.зв. "середнього класу".


Слово "клас" в значенні суспільної групи дещо "приватизовано" марксизмом, де клас - сукупність осіб з подібною роллю у виробничих відносинах. Наприклад, клас великої буржуазії - акціонери венчурних фондів, середньої буржуазії - власники промислових підприємств від великої фабрики до закутка ремонту взуття з двома найманими робітниками, дрібної буржуазії (самозайняті) - ремісники, в т.ч. фрілансери, а також, звісно, наймані робітники, поза класами ж - декласовані елементи, котрі виживають за рахунок соціальної допомоги або грабунку.

В марксистських теоріях ніякого "середнього" класу нема, для марксистів ти або володієш засобами виробництва (обчислювальною технікою, засобами зв'язку, приміщенням, транспортом, виробничим устаткуванням) і їх використовуєш, або обмінюєш свою трудову силу та навички власникам, аби вижити. Третє теж дано, ласкаво просимо в бомжі :)

За умов сільськогосподарського та промислового суспільств така градація: батраки-наймані-бідні-безправні та пани-капіталісти-багаті-вельможні, себе яскраво виправдовувала. Однак уже тоді існував прошарок ("невідомо що") під назвою "інтелігенція", котрий об'єднував людей розумової праці, що не належали до пануючої верстви. Інтелігентами ставали вихідці із не надто заможних панів та заможних батраків (адже освіта тоді коштувала немалі гроші). Нині, на щастя, інтелігентом може стати будь хто (принаймні з більшості населення України) - завдяки доступності інформації.

Саме інтелігенція протягом тисячоліть займалась осмисленням історичного досвіду та створенням пропозицій суспільного розвитку суспільства. Сміливим теоріям ми завдячуємо їм, мрійникам та подумки зухвальцям. Спершу гуманізм, лібералізм, комунізм, анархізм з'являлись як мрії, котрі згодом входили в уми сучасників, потім ті сучасники брали до рук зброю й руйнували старе, відмерле, встановлюючи нове та бурхливе.

Нині поняття "інтелігенція" впало у вазі, бо абсолютна більшість фахів у осучасненому вигляді вимагають певної кваліфікованості, і навіть побут пов'язаний із дарунками науково-технічної революції, всіма цими посудомийками і мультиварками.

Зате в нинішньому дискурсі натомість присутня градація не за роллю у виробничих відносинах, а за заможністю. І от якщо ти не стараєшся дотягти "від получки до получки", але і не смітиш грошима - ти, мабуть, належиш до середнього класу. Звісно, в різних країнах поняття про заможність різні, українському середньому класові до західного у багатьох відношеннях далеко.

Заможність західних країн, "золотого мільярду", збудована жахливими засобами - грабіжницькими війнами, економічною окупацією із величезними хабарями емірам та президентам нафтових монархій та бананових республік, рабською працею, вигнанням з рідних місць та винищенням цілих етносів. Для молодих держав такий шлях недоступний, бо є світовий жандарм в особі США, ООН, НАТО та інші потужні "поборники демократії". Зате ці молоді грабіжницькі угруповання наслідують зовнішні прояви західної величі: гучні титули, дорогоцінні нагороди, великі красиві автомобілі, літаки - звісно, лише в найвищої верхівки.

Так от український представник молодого середнього класу з айфоном, у світшоті, татуюваннях, вічно із смузі та мафінами - нагадує мені здоровенного жирного негритоса в офіцерській формі, завішаній бронею з орденів крутіше, ніж в Брежнєва. Блиск видимий, та не реальна вага.

Яка різниця, що ти отримуєш 5000 грн на тиждень, якщо о 20:00 ти зазвичай ще на роботі? На що ти їх витрачаєш, блять, якщо в тебе нема вихідних?

В чому смак цього нескінченного ішачення? В тому, щоб купувати речі, котрі мені не потрібні, але нав'язані рекламою, "щоб бути як люди"? Жити в кредит для постіндустріального суспільства - це така норма. Коли кожен - майбутній мільйонер, хочеться причепуритись машиною, дорогими гаджетами, шмотками, фотками з поїздок за кордон заздалегідь. Я одного разу навіть бачив чувака, котрий їздив на BMW, але жив з дружиною й дитиною в університетському гуртожитку.

А найбезглуздіше в цьому безумстві - те, що "середній клас" уявляє себе елітою, але по факту в суспільстві, як колись інтелігенція, нічого не вирішує. Зате виборча демократія, де завжди перемагає кандидат із найдорожчою передвиборчою кампанією, оберігає нас від втручання, бо ми нібито не повинні сварити очільника, за котрого проголосували всенародною більшістю. А на акцію протесту теж не вийдеш, бо скоро дедлайн. Та ти і не хотів би на таку акцію піти, бо для тебе політика - "нецікаво". Якої ти пісні заспіваєш, коли приймуть трудове законодавство, за яким тебе зможуть миттєво звільнити і передати твої обов'язки школяреві в Індії? Ой, пардон, ти ж ФОП, тебе і так можуть.

Не подумайте, що я пропагую ненависть до "середнього класу". Я пропагую зневагу до співвітчизників, котрі бездумно мавпують зовнішні прояви заможного життя і пишаються своїм соціальним статусом. Ви таке ж бидло, як решта. Тільки красиво вдягнене.