Три години та удар (Скінчиться 1.02)
Пусте сіре небо. Рання осінь. Іще вранці йшов дощ, земля піді мною забирає тепло тіла.
Пріле листя, пожовклі кущі. Кілька місяців на втілення задуму. Дід мій - радіотехнік. Як добре, що йому все одно.
Три години до часу дії. Йдучи містком, дивлюся у воду.
От він, в брудній воді - погляд, котрого лякаються перехожі. Очі, котрими колись милувались, і котрі досі пропалюють наскрізь. Волосся, завжди зібране в хвіст. Обрізати - зарікся, а демонструвати - нікому. Ненавиджу людей.
Борода ого-го... Мені подобається, хех.
Стоп, "подобається" - почуття... Що за дурня? Не повинно бути такого.
Повертаюсь на точку огляду... Середній тік перехожих - одна людина чи група на півгодини. До містка зовні прикріплений жовтий газопровід.
Спускаю рукав куртки. На руці - безліч порізів. По одному на кожні 24 години очікування цього дня. З собою - схема, без корпуса, на шматку фанери. Класно, коли дід - радіотехнік. Розташовуюсь на березі за кущами. Ніхто не помітить людину в чорному через хащі.
Не пам’ятаю по суті нічого між днем задуму та сьогодні. Все злилось в сіру мішанину. Нічого. Сьогодні біль скінчиться. Лишилась одна-єдина справа. Одна-єдина річ, що ще турбує в цьому житті.
Жодних роздумів не було. Всі сумніви помирали не народившись. Та й узагалі, я помер дуже давно. Лишився лише холодний інструмент всеспалюючого почуття. Поставлена задача та шлях до неї.
Пальцями граюсь важелем. Лишаються хвилини.
Будь-який акаунт можна зламати за достатнього бажання та терпіння. У мене цього, здається, безліч.
Труба - жовта. Цікаво: добрячий струмінь вогню битиме?
Ідуть ці двоє, тримаючись за руки. Ґартовані нерви стійко чекають часу дії. Приємно робити людині боляче лише тому, що вона щаслива.
Удар. Падаю з ніг. Добрячий же стовп вогню вдався. Металобрухт розлетівся озером разом із начинням шрапнелі. На містку точно ніхто не вижив.
Раптовий спокій. Прочиняю масивні ворота з блискуче-металевим Вовчим Хрестом.
- Ти, що зрадив Шлях Прави, для котрого народжений був, зрадив саму Боротьбу, зрадив ідеали Світла заради чорних потягів тваринної суті, засуджуєшся до повторного народження, на нижчому рівні. Будеш буддійським ченцем у окупованому китайськими червоними Тибеті. Успіхів.
Прекрасна дитина з розумними очима, ніби злими з неможливості щось розповісти. Тільки руки в плямах. Ніби слідах порізів. Чортівня.
Пріле листя, пожовклі кущі. Кілька місяців на втілення задуму. Дід мій - радіотехнік. Як добре, що йому все одно.
Три години до часу дії. Йдучи містком, дивлюся у воду.
От він, в брудній воді - погляд, котрого лякаються перехожі. Очі, котрими колись милувались, і котрі досі пропалюють наскрізь. Волосся, завжди зібране в хвіст. Обрізати - зарікся, а демонструвати - нікому. Ненавиджу людей.
Борода ого-го... Мені подобається, хех.
Стоп, "подобається" - почуття... Що за дурня? Не повинно бути такого.
Повертаюсь на точку огляду... Середній тік перехожих - одна людина чи група на півгодини. До містка зовні прикріплений жовтий газопровід.
Спускаю рукав куртки. На руці - безліч порізів. По одному на кожні 24 години очікування цього дня. З собою - схема, без корпуса, на шматку фанери. Класно, коли дід - радіотехнік. Розташовуюсь на березі за кущами. Ніхто не помітить людину в чорному через хащі.
Не пам’ятаю по суті нічого між днем задуму та сьогодні. Все злилось в сіру мішанину. Нічого. Сьогодні біль скінчиться. Лишилась одна-єдина справа. Одна-єдина річ, що ще турбує в цьому житті.
Жодних роздумів не було. Всі сумніви помирали не народившись. Та й узагалі, я помер дуже давно. Лишився лише холодний інструмент всеспалюючого почуття. Поставлена задача та шлях до неї.
Пальцями граюсь важелем. Лишаються хвилини.
Будь-який акаунт можна зламати за достатнього бажання та терпіння. У мене цього, здається, безліч.
Труба - жовта. Цікаво: добрячий струмінь вогню битиме?
Ідуть ці двоє, тримаючись за руки. Ґартовані нерви стійко чекають часу дії. Приємно робити людині боляче лише тому, що вона щаслива.
Удар. Падаю з ніг. Добрячий же стовп вогню вдався. Металобрухт розлетівся озером разом із начинням шрапнелі. На містку точно ніхто не вижив.
Раптовий спокій. Прочиняю масивні ворота з блискуче-металевим Вовчим Хрестом.
- Ти, що зрадив Шлях Прави, для котрого народжений був, зрадив саму Боротьбу, зрадив ідеали Світла заради чорних потягів тваринної суті, засуджуєшся до повторного народження, на нижчому рівні. Будеш буддійським ченцем у окупованому китайськими червоними Тибеті. Успіхів.
Прекрасна дитина з розумними очима, ніби злими з неможливості щось розповісти. Тільки руки в плямах. Ніби слідах порізів. Чортівня.
Коментарі
Дописати коментар